Берлін: 4 листопада, день тридцять п’ятий

Наснилося, що я виходжу у двір свого київського дому, підходжу до своєї машини, а задніх дверей, багажника тобто, немає, взагалі відірвана вся задня частина разом з бампером і може навіть з віссю і колесами. Я вибігаю з двору і бачу, що вся ця частина стоїть з зовнішньої частини дому, обгоріла, а в двір сунуть дві титанічні вантажівки на гусінях з кранами, на кранах такі самі титанічні гаки, які, розлітаючись у різні боки, руйнують все довкола. І вони влітають у мій двір, наїжджаючи на кущі і припарковані авто, я тікаю від них у глибину двору, зі мною біжить якась моя сусідка, ми перестрибуємо через паркан, а за парканом у нас насправді яр, в якому знаходиться військова частина, тільки уві сні її не було, і яр був малесенький, і ми по траві зісковзуємо вниз, а потім вибігаємо у двір Женіного будинку з іншого боку яру. Там нас зустрічають двоє хлопців, хапають за руки, щоб допомогти вибратися, і ми тікаємо.

А взагалі, привіт, Лейпциг, тут так само унило, як і раніше, в Старбаксі росіяни і жодної вільної розетки.
Є в лейпцигу в самому центрі такий великий Старбакс, в який люблять ходити дивні люди. П’ять років тому я тут сиділа читала якусь книгу з колоніальної критики, посьорбуючи каву з чорничним маффіном. Маффін скінчився, на столі лишилася моя пуста тарілка поряд з чашкою кави. У крісло навпроти сів чоловік з кавою, розірвав декілька пакетиків цукру, вміст висипав у чашку, а папірці зім’яв і поклав у мою тарілку. Вона-то пуста, але what about privacy?
Нині ось сиджу я в цьому ж Старбаксі, працюю. Тут і так дуже гучно, бо музика, балачки, голосний турецький чоловік за сусіднім столом. До нас за великий круглий стіл з розетками підсіла дівчинка-карлик з нотним зошитом і навушниками у вухах і почала співати. Навіщо це робити у Старбаксі?? Для цього не потрібен вай-фай. У мене від нестачі сну і так голова була квадратна, а тепер я взагалі не знаю, як ця форма називається. Вдягла свої навушники, так її чути навіть крізь Джека Вайта.
Merchandise наживо прекрасні, що аж плакати хочеться, а нас було в залі двадцять п’ять чоловік, включно з барменами. Було дуже-дуже соромно, і я не розумію, це вже другий концерт, на якому мізерно мало людей, чому хтось потрудився привезти групу зі США, але не потрудився достатньо гучно про це повідомити? Плакатів по місту немає, окрім як трьох біля самого клубу, який знаходиться дуже далеко від центру ледь не в пустищі. Клуб, судячи з їх івенту на Фейсбуці не сильно старався, промоутери, вочевидь, також. Якщо вони вже вклали гроші в тур і навіть якщо оплатили групі гонорар, то чому б не піднатужитися, щоб якщо не заробити, то хоча б повернути вкладені гроші? Так і хочеться написати їм і запропонувати свої послуги. Мені просто завжди так незручно і образливо за групи, якім доводиться виступати перед жменею слухачів, особливо, якщо вони круті і заслуговують набагато більше. Merchandise – з тої категорії музикантів, які в мої світи вливаються через NME, і інші, які прийшли звідти ж, якось набагато успішніші, я сама була на повністю розпроданому концерті Breton у Кельні, хоча клуб там був не більший. Їм, правда, ближче до Німеччини – вони з Англії, але все одно, impossible is nothing.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s