Берлін: 17 жовтня, день сімндацятий

Не знаю, навіщо, і чим я думала, але я роздрукувала 100 листівок для продажу в галереї. За весь вечір Олівія не продала жодної. Тому мені тепер терміново треба виграти в лотерею.
Вранці забігла в галерею – там Олівія якраз розвішувала останні фото разом з Юлею – фотографом з Росії. Допомогла їм трохи з вирівнюванням, збігала за самоклейками. Потім ми з Юлею пішли на каву, дорогою вона почала розпитувати мене про Україну і що там у нас зараз, звичайно, це перетворилося на палку дискусію глухого з німим, бо, звичайно, ми зазомбовані антиросійською пропагандою, хоча загалом вона багато чого казала правильно, але водночас із цих стверджень робила неправильні висновки. Сказала, що Крим Путін відібрав тому, що боявся, що там НАТО встановить щось-там, я питаю, так а це, по-твоєму, нормально, він що, буде завойовувати будь-який кусок землі, на якому він думає встановлять, не знаю, ракету, направлену на Росію? Вона почала сміятися. Вона багато з чого сміялася. Також Путіну начебто не потрібна Україна, йому всього лише потрібен Донбасс, щоб його не вкрав в України ЄС. I was like, wut? Зрештою, вона порадила мені знайти чоловіка в Німеччині і «майдан здасться мені зовсім іншим світом».
На відкритті виставки було дуже багато людей, Оксана з Флоріаном теж приїжджали, хоча Фло досить скоро поїхав додому працювати. Ми з Ксю ще поїхали на вернісаж випускників Ostkreuz Schule der Fotografie, у яких випускна виставка у Фрідріхсхайні в приміщенні, яке колись було басейном. Багато красивих фото, багато урбаністичних, на які дивилася і думала, що я знімаю не гірше.
Коли ми вже обійшли все і просто стояли розмовляли на другому поверсі біля бару, до мене раптом підлетіла руда баришня в чорному – власне підлетіла скоріше до моєї торби. Баришнею виявилася Аліна Рудя, вона робить фотосерію людей з їхніми торбами і власне підійшла спитати, чи можна сфоткати мене з торбою із Die Sendung mit der Maus.
Десь одночасно з цим я побачила на підлозі загублене портмоне, і ми схилилися в маленьке коло, шукаючи в ньому контакти власника. Портмоне належало чорношкірому хлопчику Саймону, який проживає в Копенгагені і перед виставкою ходив у природознавчий музей. Ми написали йому на фейсбуці, але він не відгукнувся.
Дорогою додому ще заскочила в галерею до Олівії. Вернісаж уже скінчився, Олівія сиділа, закутавшись у куртку, з мамою на лавці перед вітриною. Мама приїхала в гості з Мюнхена з чоловіком, арабом Джимі років сорока, ексцентрична жіночка, яка все тріпала чоловіка Джимі за щоки, пригощала мене виноградом і брецелями і обіцяла удочерити.

Advertisements