Берлін: 14 жовтня, день чотирнадцятий

Нарешті настав той день, коли я доїхала до українського посольства. Біля будівлі – два плакати з фотографіями «Небесної сотні», стовпчик обмотаний українським та польським прапорами, свічки, квіти. Заплакала, відчиняючи двері консульського відділу, витерла сльози. В холлі черга – всі записувалися. Я розгублено проштовхалася до охоронця, який змучено розбирав закарлюки тих, хто записався заздалегідь. Поки чекала, що він звільниться, попутно пояснила старшим жіночкам у черзі, чому я тут і чому хочу голосувати, і чому не треба забивати на вибори, так і хотіла сказати, що он уже позабивали такі, як ви, і шо, як-то кажуть, помогло? «На нас ніхто не зважає, з нами ніхто не рахується». Ми, українці в Україні рахуємося. Найобразливіше чути, що українці за кордоном забили на дім. На щастя, це була черга до віконечок на отримання паспортів/продовження проживання і подібного, для мене охоронець покликав співробітницю виборчої дільниці. Мініатюрна жіночка винесла мені бланк заяви і пояснила, як заповнити.
– Помінялися правила, ми тепер не ставимо на облік тимчасово, а всіх бажаючих переносимо у наш реєстр, вдома зможете написати заяву про перенесення назад.
В заяві жіночка попросила залишити свій номер телефону, який я, звичайно, не знаю напам’ять. В надрах моєї нокії зі змійкою і ліхтарем я його не знайшла. Поряд стояли двоє турків – whatever they came for – тому довелося попросити їх з мого телефона подзвонити собі, щоб я записала свій номер з одного з їхніх.
Вийшла вже інша мініатюрна жіночка з виборчої комісії, я їй віддала документи, але виявилося, що власниця квартири, в якій я зараз живу, має написати їм листа з підтвердженням цього. Моя власниця зараз в НЙ, тому я трохи озадачєн тим, як це втілити.
Дорогою додому я збиралася здати в друк листівки для продажу на виставці, але, звичайно, ж забула флешку вдома. З трамвая я все одно вийшла раніше, пройшлася пішки до фотодруку – робочий час з 0900 до 2400. Трамвай ходить ще довше, проїзний до 3 ранку. Так що тепер можна не поспішати.
Окрім того, я не втрималася і купила роман Свена Реґенера, наступний після трилогії про Леманна. Я і так приїхала з трьома книжками, які ледь встигаю читати, а тут ще це, але він так пише, ніби це чудесний жж на папері, і там ще на першій же сторінці 4 жовтня фігурувало разів зо три, я вирішила, значить так судилося.
Вже вдруге за день чую на радіо пісню Джорджа Езри «Budapest». Завтра там грають Swans.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s